Ковтун: ФК Полтава для мене - новий рівень


Вкрай нестабільно провела перше коло чемпіонату «Полтава». Після вдалого старту з двох перемог, вона затягла тривалу без виграшну серію, наслідком якої була відставка Анатолія Безсмертного. Та й відтоді, як команду очолив Юрій Ярошенко, полтавці чергують класні результати, з провальними.

Хай би що змінювалося в колективі — наставник, склад, стиль гри — одне залишається незмінним: у всіх поєдинках в чемпіонаті та Кубку на позиції центрального захисника діяв Олексій Ковтун. 21-річний захисник є найстабільнішим гравцем «Полтави» в цьому сезоні, провівши за клуб найбільшу кількість ігрового часу. А ще він забив два голи — обидва у Кубку України. Спочатку — переможний у ворота «Зірки» (1:0) у 1/16 фіналу, потім — відкрив рахунок у матчі 1/8 фіналу з «Карпатами» (2:1). І тепер «Полтава» 30 листопада у кубковому чвертьфіналі зіграє з «Шахтарем».

 

— Олексію, то як оціниш виступ команди у нинішньому сезоні, половина якого вже позаду?

— Приємно, що пробилися до чвертьфіналу Кубку України. У чемпіонаті ж могли, звичайно, й краще виступити, намагаємося показувати результат, але програємо матчі, які можна було й не програвати. Та, запевняю вас, будемо битися до кінця.

 

— На твій погляд, чи всі команди знаходяться на своїх місцях у таблиці?

— Важко сказати, у першій лізі майже всі суперники рівні. Є, звичайно, певні лідери — «Іллічівець», «Десна», вони й знаходяться зверху. Можливо, судячи з минулого сезону, більшого очікував від «Черкаського Дніпра» та «Оболоні», та й ми могли бути вище. Мали частіше перемагати, але втрачали очки там, де не слід. А в цілому, все в межах прогнозованого.

 

— «Полтава» стартувала з перемог над «Інгульцем» (2:1) і «Арсеналом» (1:0), та потім пішла низка поразок і нічиїх. Що сталося?

— Причина більше психологічна. Програли один матч, другий, потрібно було зібратися, насамперед, розібратися в собі, бо пішов такий психологічний розпад.

 

— Після програшу вдома «Миколаєву» (0:2) був відправлений у відставку головний тренер команди Анатолій Безсмертний. Як тобі працювалося з ним, адже це він запросив тебе до «Полтави»?

— Дуже позитивні емоції залишилися від співпраці. Я його поважаю, й буду поважати. Я прийшов із дубля «Металіста», за великим рахунком, не спробувавши дорослого футболу, і саме Безсмертний дав мені таку можливість. Півтора роки тому він поставив мене на цю позицію, на якій не кожен тренер зважиться використовувати молодого гравця. А він же мені довірив, й до кінця підтримував, навіть, коли у мене не все виходило. Анатолій Петрович — відмінний тренер, хороший психолог, просто так сталося, я не знаю причин його відставки.

 

— Юрій Ярошенко керував тренувальним процесом ще до свого офіційного представлення головним. Як тобі його заняття, чи відразу знайшли спільну мову?

— Сказав — працювати й не зупинятися. У нього теж професійний підхід, хто сильніший, той і грає. Й неважливо, які там розмови точаться. Просто працюй, від тебе все залежить.

У тренуваннях, зрозуміло, є відмінності, у кожного спеціаліста свої нюанси. Та не сказав би, що заняття кардинально помінялися. Та ж картина, та й склад той самий залишився.

 

Фото: прес-служба ФК Полтава

— Олексію, за кількістю ігрового часу ти №1 у команді. А в «Полтаві» є й досвідченіші виконавці.

— Звичайно, приємно, що тренери мені довіряють. Регулярно грати — дуже важливо для молодого футболіста, це досвід і упевненість у собі. Слава богу, що так.

 

— Олексію, ти зачепив тему твого становлення як гравця. А як вихованець київського «Динамо» опинився у дублі «Металіста»?

— Так, я народився у Києві, виріс у Голосіївському районі, у сім років тато повів мене до школи «Динамо». Батька я й вважаю своїм першим тренером, займався зі мною, показував всі ази. Завдяки йому я багато чого навчився.

А на Нивках Олександр Шпаков саме проводив набір хлопчаків 1995-го року народження. І я з першого набору, з перших днів був у «Динамо». Поступово тренери мінялися, а потім випуск.

 

— Амплуа тобі хто визначив?

— Ближче до випуску з Академії пограв на позиції опорного півзахисника, а вже у команді U-19 на місці центрального захисника діяв.

 

— Що запам’яталося з часів виступу у чемпіонатах ДЮФЛУ?

— Те, що ми виграли три чемпіонства з чотирьох можливих. При тому, що у «Шахтаря» — нашого найголовнішого конкурента — 1995-й рік теж був пристойним. Ось цю боротьбу, й наше золото приємно згадувати. А так — працювали.

 

—Після того як випустився з Академії, ти лише півсезону відіграв за «Динамо» U-19. Чому залишив рідний клуб?

— Ми прийшли в юніорську команду, яку тоді очолював Валентин Белькевич. Пограв я там півроку і зрозумів, що хочу спробувати себе у дублі. Тож мій агент підшукав варіант з переходом до молодіжки «Металіста», її тоді Андрій Аніщенко очолював. Він до мене добре ставився, давав можливість пограти, йому я теж вдячний. Я підписав з Харковом повноцінний контракт, й виступав за дубль.

 

— Ти вже був дорослим парубком, але ж колектив незнайомий, як обживався в ньому?

— Зізнаюся, важко було. Я звик постійно бути вдома, з батьками, непросто було їхати з рідного міста, де ти всі свої 18 років провів. Приїхав до Харкова, там все нерідне — місто, люди. Та нічого, з часом освоївся.

Жив на базі у Високому — хороші, прекрасні умови. «Металіст» тоді на піку був, початок 2013-го. Фінанси, умови, поля, харчування — все шикарно. До першої команди було майже нереально пробитися, настільки хороші гравці там були. А потоваришував я з Юрієм Копиною, він на рік молодший, та ми грали разом у дублі. Він допомагав, підтримував.

 

— Згодом у клубі почалися скрутні часи — заборгованості по зарплатні, бойкоти гравців. Один з них дозволив тобі, і ще шістьом молодим футболістам дебютувати в чемпіонаті УПЛ та ще й у матчі з «Динамо». Єгор Чегурко розповідав, як у вас коліна тремтіли.

— Ноги не тряслися, але переживання справді були. Все ж таки рівень, суперник хороший, за киян тоді ще Мбокані бігав, котрий зараз в Англії. Глядачів тисяч із 20-ть зібралося. Тож дебютне хвилювання було, та перший дотик до м’яча, й воно вивітрилося.

 

— До речі, а вам, дублерам, тоді навесні 2015-го, платили хоч щось?

— Нічогісінько. Заборгованість більше, аніж за півроку була, і нічого не платили. Навіть, коли я минулого літа йшов звідти, нічого не одержав.

 

— Влітку 2015-го на тренерському містку першої команди Ігоря Рахаєва змінив Олександр Севідов, дубль очолив Олександр Призетко. Ти не захотів чекати повного банкрутства клубу?

— Так, прийшов Севідов, та я у його схеми не вписувався взагалі. Він мене взяв на збори, але зіграв я там рівно 10 хвилин. Він не розраховував на мене, сидіти ж у 20 років у дублі сенсу не було. Подумав, що варто спробувати себе на іншому рівні, так і потрапив до «Полтави».

 

— Ти йшов туди на правах оренди?

— Та ні. Півроку ми взагалі грошей не бачили, жодних умов не було. Тож проблем забрати документи абсолютно не виникло. Як може клуб вирішувати: відпускати гравця, чи ні, якщо він йому зарплатню не платить місяцями?

 

— І як тебе зустріла перша ліга?

— Фізично я був трохи підготовлений, тим більш, самому подобається саме силовий футбол. А ось психологічно, то вже таке. Тому я так і вдячний Безсмертному, він мені в цьому плані дуже сильно допоміг. Підказував мені багато таких моментів, про які я навіть і не знав.

— У минулому чемпіонаті ти провів 23 поєдинки, забив один гол. З твоїм зростом (185 см — прим. ред.) міг би й частіше засмучувати чужих воротарів, під час розіграшів кутових, приміром.

— Авжеж, міг би. Сам винен: то там не вийшло, то там не встиг. Потрібно ретельніше попрацювати над цим.

 

— Пам’ятається, Євген Хачеріді теж обіцяв попрацювати над таким елементом, як гра головою саме біля воріт суперника, та, судячи з усього, його слова розійшлися з ділом.

— Звичайно, у мене теж є помилки, треба працювати, не можна зупинятися. Гра головою — такі єдиноборства захисник має вигравати завжди. Треба вдосконалюватися.

 

— Знову ж таки у попередній першості ти отримав 6 жовтих карток, у нинішній вже три. Ти себе вважаєш надміру жорстким гравцем?

— Навіть, якщо потрібно піти на фол, певна річ, стараюся зіграти у м’яч. Коли ж не вдається, одержую гірчичники. Завдати ж комусь травми спеціально — це не в моїх принципах.

 

— Зараз у чемпіонаті з’явилося чимало технічних, а головне, досвідчених атакуючих гравців — Ковпак, Фомін, Кожанов. Як тобі, недавньому дублеру, взагалі вдається протистояти таким аксакалам?

— Звичайно, досвід — велика річ. Ці та інші люди пограли на найвищому рівні, тому кожен тур тут — це бій, у кожній команді є сильний нападаючий, котрий змушує тебе показувати все, на що ти здатен, буквально зі шкіри пнутися доводиться, щоб їх стримати. Та для мене це теж досвід, сподіваюся, надалі він мені стане в пригоді.

— Вочевидь, тоді з «Динамо» тобі сподобалося грати проти команд УПЛ. І якщо поки «Полтава» не може вийти до Прем’єр-ліги, то ти демонструєш своє вміння старшим клубам у Кубку?

— Для початку ми «Буковину» пройшли, теж не подарунок. А потім, так, вибили з турніру двох представників прем’єр-ліги.

— При цьому ти забивав і «Зірці», проти якої грав ще у минулому сезоні в першій лізі, і «Карпатам».

— Зізнаюся, з особливим відчуттям забивав «Зірці», тим більш, гол виявився переможним. На «Карпати» налаштовувалися особливо, відчували, що можемо пройти львів’ян, вірили у власні сили. Команда у них гарна, бійці з характером, хороша лінія нападу, ми знали, що буде непросто. Та вдалося на четвертій хвилині забити, а потім і довести матч до перемоги.

 

— Найголовніші риси захисника — холоднокровність та дисциплінованість. Ти у житті такий же зосереджений та врівноважений, як під час цієї розмови?

— Не завжди, хотілося б бути спокійнішим. З кожним роком стараюся в цьому плані дорослішати, приймати більш зрілі й виважені рішення.

 

— Хто із нині діючих гравців твого амплуа є для тебе взірцем?

— Подобається, як грає Рамос. На мій погляд, він один із найкращих захисників світу, вміє абсолютно все в обороні, атаці, часто забиває. Непоганий в «Баварії» Боатенг, та його ж природа нагородила — фактурний, таранний, потужний, при середньому зрості добре грає і внизу, і на другому поверсі.

— А з наших?

— Імпонує гра Ракицького. Окрім інших своїх сильних рис, він ще вирізняється з-поміж інших умінням віддати перший пас, почати вихід із оборони в атаку — а це для захисника на вагу золота. Дуже хороший Віда, Кучер славиться самовіддачею.

 

— В дитинстві ти напевне вболівав за «Динамо»?

— Я корінний киянин. І завжди, навіть не перебуваючи у структурі клубу, буду підтримувати його. Це команда з рідного міста, вона завжди буде імпонувати. Утім, «Шахтар» зараз теж хорошу гру демонструє, й заслужено посідає перше місце в таблиці.

— Полтава — дуже зелене й гарне місто. Де твої улюблені місця для відпочинку?

— На базі (посміхається). Зараз дуже мало часу, його просто немає — через кожні три-чотири дні грати доводиться, тому нікуди не вибираюся. Якщо й випадає вихідний, то треба якнайкраще відновитися до наступного матчу, щоб підійти у хорошій формі.

— У Києві у тебе батьки, друзі дитинства. Часто навідуєшся до столиці, на машині їздиш?

— Зараз просто часу не вистачає, постійно тури, я зосереджений на футболі. Саме той вік, коли треба невтомно працювати, щоб зробити ім’я у футболі (сміється). А до Києва, звичайно, приїжджаю. Поки що на маршрутці. Не вважаю, що авто чи якісь витребеньки — це зміст життя, для мене це другорядне, на даний момент машини мене найменше цікавлять.

 

Андрій Іванченко, pfl.ua

Премія "Золотий талант України" - інформаційний партнер ПФЛ України
Всего комментариев: 0
avatar